उदु तयं जातवेदसं देवं वहन्ति केतवः |
अप तये तायवो यथा नक्षत्रा यन्त्यक्तुभिः |
सूराय विश्वचक्षसे ||
अद्र्श्रमस्य केतवो वि रश्मयो जनाननु |
भराजन्तो अग्नयो यथा ||
तरणिर्विश्वदर्शतो जयोतिष्क्र्दसि सूर्य |
विश्वमा भासिरोचनम ||
परत्यं देवानां विशः परत्यङङ उदेषि मानुषान |
परत्यं विश्वं सवर्द्र्शे ||
येना पावक चक्षसा भुरण्यन्तं जनाननु |
तवं वरुण पश्यसि ||
वि दयामेषि रजस पर्थ्वहा मिमानो अक्तुभिः |
पश्यञ जन्मानि सूर्य ||
सप्त तवा हरितो रथे वहन्ति देव सूर्य |
शोचिष्केशं विचक्षण ||
अयुक्त सप्त शुन्ध्युवः सूरो रथस्य नप्त्यः |
ताभिर्याति सवयुक्तिभिः ||
उद वयं तमसस परि जयोतिष पश्यन्त उत्तरम |
देवं देवत्रा सूर्यमगन्म जयोतिरुत्तमम ||
उद्यन्नद्य मित्रमह आरोहन्नुत्तरां दिवम |
हर्द्रोगं ममसूर्य हरिमाणं च नाशय ||
शुकेषु मे हरिमाणं रोपणाकासु दध्मसि |
अथो हारिद्रवेषु मे हरिमाणं नि दध्मसि ||
उदगादयमादित्यो विश्वेन सहसा सह |
दविषन्तं मह्यं रन्धयन मो अहम दविषते रधम ||
Гімн до сонця
[Rigveda. І, 50]
Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,
коні блискучі несуть його. І перед сонцем,
оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.
Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.
Сурія, прудкий їздець ! ти нам світло приносиш,
сяєвом небо сповняєш ! Перед богами ти сходиш,
Перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.
Ти очищаєш, від лиха борониш ! Ти світлом вкриваєш
Землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.
Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.
Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже !
Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.
Їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі,
Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,
падаєм ниць : ти найвищий з богів ! Ти найкращеє світло !
О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,
тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.
Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,
а жовтяницю на жовтії квіти я кину.
Син Адіти встав потужний, – він ворога мого поборе !
Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.
Переклад Лесі Українки
Джерело / Source :
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire