...

mercredi 9 mai 2018

Паризький Книжковий Салон. Причинок до бібліографії

Анетта Антоненко, Паризький Книжковий Салон. ПРОЕКТ «Більше країн – Більше книжок», Париж, 16–19 березня 2012 р.

Написав Анетта Антоненко   
П'ятниця, 30 березня 2012, 01:16

16–19 березня 2012 р. у Франції пройшла одна з найбільших книжкових виставок-ярмарків світу – Паризький Книжковий Салон, в якій у 2012 році взяли участь 40 країн, близько 2 000 письменників, понад 1000 видавців, відбулося 500 різноманітних подій, а відвідувачами стали майже 190 тисяч прихильників книжки.

Цього року ВПЕРШЕ за його історію на Салоні офіційно презентована сучасна українська література і завдяки цьому Україна в особі Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) вперше потрапила в каталог виставки, як країна-учасниця.
16-го березня на Салоні відбулась презентація сучасної української літератури за участі 7 українських письменників: Марії Матіос, Тимофія Гавриліва, Лариси Денисенко, Євгенії Кононенко, Антона Кушніра, Ірисі Ликович та Євгена Положія. Під час презентації представлено франкомовний «Альманах української сучасної літератури». У видання ввійшли в перекладі французькою мовою уривки творів шістнадцяти авторів: Тимофія Гавриліва, Лариси Денисенко, Анатолія Дністрового, Оксани Забужко, Василя Кожелянко, Євгенії Кононенко, Леоніда Кононовича, Антона Кушніра, Ірисі Ликович, Лади Лузіної, Марії Матіос, Євгена Положія, Ірен Роздобудько, Івана Рябчія, Наталки Сняданко та Дмитра Чистяка. У підготовці Альманаху взяли участь 9 перекладачів. Це видання – спроба ознайомити, в першу чергу, французьких видавців та літературних агентів з таким феноменом, як літературний процес в сьогоднішній Україні і дати їм можливість відчути «на смак» твори не тільки відомих авторів, а й молодих, які роблять перші творчі кроки, але вже отримали відзнаки на престижних вітчизняних літературних конкурсах. Альманах є спільним проектом видавців та перекладачів, координатором якого виступила Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК), поліграфічний партнер – «Дорадо-Друк».
Презентація української літератури на Паризькому книжковому салоні відбулась за сприяння Посольства Франції в Україні, Фонда Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», Фонда Ріната Ахметова «Розвиток України» та Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова».
15 березня в українській бібліотеці ім. Петлюри в Парижі на засіданні «Українського літературного клубу» пройшли літературні читання. Українська діаспора жваво зустріла виступи письменників і радо вітала інформацію, що приїзди та виступи українських письменників стануть регулярними. 

17 березня в книгарні «Глоб» (Париж) також відбулись літературні читання. По закінченню вечора було оголошено про відкриття відділу української літератури, де всі бажаючі матимуть можливість купувати українські книжки.

19 березня аналогічний відділ української літератури відкрито в польській книгарні на Сен-Жермен де Пре. 

Координатором з французької сторони програми українських заходів в Парижі була викладач, перекладач, літературний агент Ірина Дмитришин (INALCO).

Всі події за участі українських письменників в Парижі висвітлювались власним кореспондентом агенції «УКРІНФОРМ» Романом Сушенко і його інформація оперативно з’являлась в українському інформаційному просторі.

Треба зазначити, що під час Паризького книжкового салону пройшли професійні переговори директорів видавництв «Нора-друк» та «Кальварія» з іноземними агентами та видавцями. 

За результатами цих переговорів найближчим часом очікується підписання контрактів на видання творів Ірен Роздобудько, Лариси Денисенко, Василя Шкляра.

Досягнута домовленість про представлення творів Андрія Кокотюхи в престижному французькому літературному агентстві. Досягнуто домовленості про партнерство Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів та Cognac Littératures Européennes стосовно підготовки української програми як почесного гостя на Літературному фестивалі в листопаді цього року. Це буде перший випадок, коли почесним гостем фестивалю в м. Коньяк стане країна не член Євросоюзу.
Розвиток міжнародного книжкового співробітництва, завдяки чому стали можливі ці події, відбувається в рамках проекту «Більше країн – Більше книжок», який при координації УАВК здійснюють окремі українські видавці та громадські структури – БФ «Фундація видавництва «Кальварія» та ГО «Книжковий Простір». В найближчих планах Проекту – видання Альманаху норвезькою мовою і представлення його 29 травня – 2 червня у м. Лілліхамер (Норвегія), де відбудеться Норвезький літературний фестиваль.

Організатори та учасники поїздки у Францію дуже вдячні Ірині Дмитришин, Анн Дюрюфле, Оксані Мізерак, Франсуа Деверу та Валентині Стукаловій за сприяння та допомогу.
Останнє оновлення на П'ятниця, 30 березня 2012, 01:29 





Євгенія Кононенко, То чи була подія? 26 березня 2012 

Участь українських письменників та видавців у 32-му Паризькому Книжковому Салоні можна коментувати з різних позицій і давати цій події діаметрально протилежні оцінки. З одного боку, можна цілком погодитися з Ярославом Мельником: події не відбулося. З іншого боку, можна розділити захват моїх колег Лариси Денисенко та Антона Кушніра: сталася видатна подія. Але спочатку про те, в чому, власне, полягала подія, яку беремося оцінювати.
Українські видавці вже кілька разів бували у статусі гостей на Книжковому Салоні в Парижі та на інших великих книжкових ярмарках Європи. Бачили, як оформляються стенди різних країн, могли «прикинути», скільки це коштує. Але могли й відзначити: від стенду на ярмарку – до книги на полиці книгарні Західної Європи шлях довгий і тернистий. Зрештою, проект «велика російська література» розпочався ще в ХІХ ст., а не є результатом розумної книжкової політики сучасної Росії. Продовжувати те, що було започатковано й розвивалося вже давно, суттєво легше, ніж творити нове у світі жорсткої конкуренції на переповненому ринку, яким є ринок книжковий. І все одно, попри могутню історію, ті, хто стежить за сучасним літературним процесом, погодяться зі мною: серед мегахітів сучасної світової літератури росіян нема.
Але Росія – то великий імперський проект, із яким Україні конкурувати важко. Але й відмовлятися від спроб пробитися на світовий книжковий ринок також не варто. А придивлятися варто не до Росії і не до Японії, не до імперських країн, а до країн недомінантних літератур, чиї автори на світовий ринок усе-таки пробилися.
Мої колеги, так само, як і я, бачили маленькі, проте помітні стенди Грузії, Вірменії, Казахстану, бачили великий фольклорно оформлений стенд Республіки Конго. А я лишилася в Парижі ще на кілька днів після завершення Салону й не побачила перекладених французькою книжок жодної із цих країн. Ні серед тих, хто очолює списки продажів, ні взагалі на полицях книгарень, де проводжу дуже багато часу в кожен свій приїзд до Франції. Полиці лідерів продажу паризьких книгарень прикрашають знайомі імена: Муракамі, Ларссон, Уельбек… Креативно оформлений стенд на великому книжковому ярмарку – ще не запорука прориву на книжковий ринок великої могутньої країни типу Франції. Хоча, повторюю, опускати руки й відмовлятися від довгої дороги ніколи не варто.
Серед найкращих продажів французьких книгарень уже багато років присутні книжки албанського письменника Ісмаеля Кадаре. Він не раз номінувався на Нобелівську премію, поки не отримав також дуже почесну Букерівську для іноземців. Однак стенду Албанії я на Салоні не бачила. Якщо такий і був, то нічим не привертав уваги. Чому я згадала видатного албанського письменника? Тому що шлях до світової слави йде не тільки битим шляхом: стенд видавництва на поважному книжковому ярмарку, добре складений каталог, професійно написана анотація книжки, державна підтримка перекладу, промоція з боку земляків-емігрантів у країні, де виходить перекладена книга. Є й інші, непрямі шляхи входження національних авторів у світовий контекст. Іноді виникають особисті зв’язки між автором і закордонним видавцем чи літературним агентом. Іноді перекладач так уподобає іноземного автора, що й сам шукає видавця для його книги у своїй країні. Іноді й тиранічний режим, у боротьбі з яким міцніє дух опального письменника, робить йому промоцію. Так було у випадку з уже згаданим Кадаре, та й чи не поганий імідж СРСР зробив промоцію нобелівському лауреату Солженіцину?
Але видавці, які хочуть «просунути» своїх авторів на світовий ринок, не спроможні штучно створювати ті неформальні ситуації, які творить лише доля. Для видавців є тільки один, офіційний шлях – їхати на міжнародні книжкові ярмарки, зустрічатися з іноземними видавцями та літературними агентами, переконувати їх, що в українській літературі є щось особливе, чого немає в інших літератур; вивозити на ярмарок авторів, бо закордонні «покупці» культурного продукту хочуть бачити тих, хто цей продукт створює. І робити все це, усвідомлюючи, що вагомий результат буде не скоро. Адже навіть видана в такій країні, як Франція, перекладна книжка цілком може лишитися непоміченою, стати тільки фактом резюме письменника, а не фактом світової культури, бо мало не весь наклад перекочує задешево до букіністичної книгарні – таке я також неодноразово бачила на власні очі.
Група українських видавців розпочала цей довгий шлях, зовсім не маючи підтримки державних структур, — тільки приватних фондів, літературного конкурсу та посольств великих держав, у даному випадку, посольства Франції в Україні. Так, стенду України на книжковому салоні ще не було. Були виступи письменників у презентаційному залі. І, якщо на цьому й зупинитися, визнавши, що результат невеликий, то нічого ніколи й не буде. Літературний імідж країни недомінантної культури твориться упродовж десятків років як результат регулярних зусиль; Грузія й Казахстан розпочали цей шлях раніше, Україні також варто починати.
Сьогодні нерідко можна почуту фразу: «життя як творчість». Це коли людина ставиться креативно саме до свого життя, вдаючись до пошуків, експериментів, ризику, авантюр. Літератор, який творить не лише за письмовим столом, а й експериментуючи із власним життям, більшою мірою може розраховувати на успіх плодів своєї творчої праці. Але для того, щоб рано чи пізно гідно представити не поодиноку творчу особистість, а літературу своєї країни як цілість, потрібен отой офіційний шлях через міжнародні видавничі інституції, ярмарки та презентації.
Українські письменники, які відвідали Книжковий Салон у Парижі 2012 року, за короткий час пережили великий позитив. Більший, ніж якби видавці просто купили нам туристичні путівки в Париж для творчого натхнення. Ми багато спілкувалися між собою і з нашими паризькими друзями. Ми багато побачили нового й здобули неоціненний досвід, який неможливо було б отримати з чужих рук. І цей великий концентрований позитив не може не дати ніяких плодів.
Євгенія Кононенко

 Philippe Ménard, Littératures européennes : des images pour adopter l’Ukraine 
Sud Ouest, 26.09.2012

La journée « Lire l’Europe » a été alimentée par la bande dessinée, le cinéma et la photographie, hier.
 
L’image de l’Ukraine, pays à l’honneur de la 25e édition de Littératures européennes, du 22 au 25 novembre, reste bien floue dans nos contrées. Le salon de Cognac s’est efforcé d’offrir une abondance de points de vue, hier, lors de la journée « Lire l’Europe », destinée à familiariser les relais privilégiés que sont les bibliothécaires et les enseignants. 

La traductrice Iryna Dmytrychyn, précieuse collaboratrice des organisatrices dans cette aventure, a ouvert le bal avec un exposé sur Gogol, un écrivain qui incarne parfaitement « l’esprit de l’Ukraine ». Puis le dessinateur de BD Sébastien Boquet a présenté le travail qu’il a réalisé autour de Tchernobyl, qui fera l’objet d’une exposition.

Iryna Dmytrychyn et le fidèle Gérard Meudal, critique au « Monde littéraire », ont assuré la partie « classique » de la journée, la présentation d’une vingtaine d’auteurs qui seront présents au salon. La dernière phase correspondait à l’envie exprimée par la présidente Nicole Cornibert de « montrer des choses » par le biais de l’image.
Des œuvres méconnues
Français d’origine ukrainienne, l’historien du cinéma Ludomir Hosejko a brodé une histoire du pays à travers une sélection de films qui seront projetés, en lien avec l’association Eurociné. De « L’Homme à la caméra », un film muet de 1928, à « Rez-de-chaussée », une histoire d’amour entre une jeune prostituée et un policier au temps de la Perestroïka, il a privilégié des œuvres souvent méconnues.
« Le cinéma ukrainien est dynamique. Malheureusement, dans ses 70 premières années, il subissait le joug moscovite, qui imposait les thèmes, les sujets et les artistes. Et ces vingt dernières années, il manque de salles et de financements internationaux pour être visible », note-t-il. Une œuvre émerge malgré tout, « Les Chevaux de feu », de Serguei Paradjanov, un « miracle » sorti en 1966 qui a cumulé des dizaines de prix. Ludomir Hosejko animait une projection hier soir au cinéma Le Galaxy, qui faisait écho au travail de Youri Bilak.

Marqué par ce qui fût sa première expérience au cinéma, à l’âge de cinq ans, le photographe français a passé trois années à quêter l’authenticité des habitants des Carpates. Il y a retrouvé les traditions et les paysages qui habitent le film, et qui menacent aujourd’hui de s’effriter. Youri Bilak a offert un avant-goût de l’exposition qui investira La Salamandre en novembre.

Publié le par Philippe Ménard



Алла Лазарева, Ірина Дмитришин: “Україна просувається на Заході, коли французький кандидат у президенти цитує Василя Барку”
Тиждень.ua, 23 листопада 2012 р.

Ірина Дмитришин — фаховий перекаладач, історик літератури, викладач паризького Інституту Східних мов та цивілізацій. Саме вона, мабуть, найефективніше просуває українське письменство на французькій землі.

У розмові з Тиждень.ua пані Дмитришин виклала своє бачення перспектив української літератури за кордоном, розповіла, хто і чому потрапив на Фестиваль європейських літератур у місті Коньяк та пояснила, що потрібно зробити українцям, аби існувати на літературній мапі Європи.
Тиждень.ua: Пані Ірино, ви займаєтеся просуванням української літератури у Франції не перший рік. Наскільки, на вашу думку, українські письменники «вписуються» в європейський літературний контекст?
- Напевне, ще рано виводити константи, в усякому разі стосовно французького простору: надто мало книжок було перекладено. Думаю йдеться швидше про «неподібну подібність»: з одного боку відмінне, з іншого рідне. А це констатація повернення у європейський простір, відкриття західним читачем ментальної приналежності українців до східноєвропейського літературного середовища.
Тиждень.ua: Але щоб збільшити кількість перекладів, треба мати досить цікавих для іноземного читача творів. Наскільки рівень українських літераторів відповідає світовому?
- Рівень —дуже нечітке поняття, адже у світовій літератуі є також різні письменники, зі своєю читацькою аудиторією. Думаю, що хороший письменник, справжній, отримає визнання, скільки би це не забрало часу.
Тиждень.ua: Наша розмова відбувається в місті Коньяк, де триває Фестиваль європейських літератур. Наскільки, на вашу думку, дієва подібна фестивальна промоція?
- Україна незнана і погано знана країна у Франції. Фестиваль – нагода вивести країну, її культуру і історію з-за лаштунків, вписати її на ментальні карти європейців. І потрібна буде ще не одна така подія. Все це —ті камінчики, які створять підмурок для майбутнього. Колись європейський культурний простір не уявлятиметься без української складової.
Фестиваль європейських літератур – це не франко-український фестиваль, а французький захід, на який Україну запрошено почесним гостем. У контексті європейської літератури. І коли політичні лідери (мер міста, голова регіону, голову департаменту) і громадські представники (відповідальні за фестиваль, директор центру книги) у словах привітання цитують Барку і Вольтера, наголошують на прагненні України до свободи, переконана, що саме так Україна «просуватиметься» на Заході. Та Україна, яку варто підтримувати і захищати.
Тиждень.ua: Деякі відвідувачі висловлювали сумніви щодо списку запрошених письменників. Казали, що когось бракує, а інші могли б і почекати...
- Вибір творів виходив з об’єктивної реальності – наявності перекладів сучасних авторів на французьку мову. На сьогодні цей список короткий і був повністю представлений: Андрухович, Дереш, Курков. Сергій і Марина Д’яченки позиціонувалися французьким видавництвом як кияни і українці, чиї твори належать до найкращої літератури фантастичного жанру. Вибір англомовних авторів, чиї книжки були перекадені французькою, був обумовлений як їх українським походженням, так і українською тематикою.
На мій погляд, вибір бездоганний з огляду на те, що наявне на французькому ринку: читачам пропонувалися твори абсолютно різні за жанром, за стилем письма, за тематикою, за письменницьким «стажем». Ця еклектичність, на мою думку, була на користь загальної «марки» української літератури.
І якщо відбір на премію Коньяку не відповідав реальному українському літературному просторові, то його відтворила у межах можливого видана до фестивалю збірка новел, яка об’єднує шість авторів : Марія Матіос, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Андрій Курков, Оксана Забужко і Тарас Прохасько.
Тиждень.ua: Ви викладаєте в Інституті Східних мов та цивілізацій, щоденно спілкуєтеся з колегами, які досліджують «сусідні» з українською культури. З якими темами, на ваш погляд, асоціюється Східна Європа в літерататурі?
- Думаю, східно-європейська література надто багата, щоб бути підведеною до одного знаменника. Перш за все, напевне, йдеться про «перетравлення» історії, тієї про яку західна європа тільки здогадувалася. Людина у тоталітарно-комуністичному просторі. Безумовно, східно-європейська естетика, чутливість, замріяність – протилежно тому, що у Франції називається «картезіанізм» (від Декарта). Можливо, також гумор, східно-європейський абсурд, знову ж таки зумовлений історією.
Тиждень.ua: Як би ви визначили останні літературні тенденції в Європі? Наскільки українські автори, за вашими спостереженнями, ідуть у ногу з часом?
- На мій погляд, у глобалізованому світі Україна йде поряд з європейськими тенденціями, але у своєму власному варіанті, де можна віднайти і наслідування і спротив. Причини для хвилювання, мені здається, є не у письменниках, а у загальному стані книжкового ринку. З браком книгарень, недостатніх мереж розповсюдження, коли ятки завалені дешевим російськомовним непотрібом (це не камінь у бік російської літератури) – підійдіть на будь-який вокзал, до кіосків – навіть на заході країни.
УТ: Як ви ставитеся до розподілу літератури на інтелектуальну та масову?
- Література повинна задовольняти потреби всіх прошарків. І українська література переможе тоді, коли розвинеться не тільки високоінтелектуальний продукт, а і масова література, зі всіма бойовиками і жіночими романами.
Париж знайомиться з українською книгою

У виставковому центрі Порт де Версаль у Парижі з 22 по 25 березня 2013 р. пройшов 33-й Книжковий салон.

Цього року Україна вперше була представлена і окремим стендом, і власними заходами в офіційній програмі одного з найбільших книжкових форумів світу. Протягом п'яти днів роботи Книжкового салону (починаючи з офіційного відкриття ввечері 21 березня) стенди майже 1200 експонентів (з понад 40 країн) відвідало 190 тис. осіб, серед яких близько 37 тис. — молодь до 18 років, 12 тис. студентів та 30 тис.професіоналів (у тому числі 3 тис. бібліотекарів, 2 тис. книготорговців та понад 2 тис. письменників).

Українські заходи у Франції проходили в рамках проекту "Більше країн — більше книжок", яким опікується група громадських організацій (керівник проекту — директор львівського видавництва "Кальварія" Анетта Антоненко) за підтримки Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України", Фонду Арсенія Яценюка "Відкрий Україну", Міністерства культури України, Посольства Франції в Україні, ПрАТ "Крафт Фудз Україна". Основну організаційну роботу провадили: Елеонора Сімонова, директор київського видавництва "Нора-Друк", Ірина Дмитришин, перекладач, літературний агент, професор Інституту Східних мов та цивілізацій (Париж), а також Анетта Антоненко.

Участь у заході взяло семеро українських письменників: Любко Дереш (переклад його роману "Культ" вийшов у видавництві "Stock" 2009 р.), Антон Кушнір (торік був учасником письменницької резиденції в м. Коньяк), відома перекладачка з французької та англійської Євгенія Кононенко, а також Марина Гримич та Іван Рябчій, у яких до Салону вийшло по книжці французькою, Ірен Роздобудько (перекладена англійською) та Дмитро Чистяк (із трьома власними книжками французькою, антологією української поезії "Сонячні кларнети", а також перекладами Андрія Малишка, Анни Багряної, Олекси Довгого, Павла Тичини, Наталії Крутенко та науковими розвідками Юрія Мосенкіса). Твори письменників увійшли до другого французького випуску "Альманаху української літератури", підготовленого "Кальварією".

Запам'яталися творчий вечір Ірен Роздобудько, Ігоря Жука й Марини Гримич у Бібліотеці ім. С. Петлюри, дискусія "На кордонах із Європою: Україна" за участю директорки фестивалю "Європейські літератури" Софі Жульєн, презентація програми підтримки перекладів Фонду "Відкрий Україну" головою наглядової ради Терезією Яценюк, автограф-сесії українських авторів. До того ж 25 березня відбулася творча зустріч письменниць Ірен Роздобудько, Марини Гримич і барда Ігоря Жука в Палаці Ради Європи у Страсбурзі, а 26-го — творчий вечір Дмитра Чистяка та Івана Рябчія у франкомовній секції бельгійського пен-клубу в Брюсселі.

До початку роботи Салону було видано альманах перекладів уривків творів сучасних українських авторів французькою мовою (це другий за ліком франкомовний альманах, перший побачив світ рівно рік тому). У видання, яке відкрило вступне слово радника з питань культури Посольства Франції в Україні Еріка Тосатті, увійшли уривки творів дев'яти письменників: Тимофія Гавриліва, Оксани Форостини, Марини Гримич, Андрія Кокотюхи, Євгенії Кононенко, Антона Кушніра, Юрія Макарова, Івана Рябчія та Дмитра Чистяка. До слова, допомогу у підготовці цього альманаху надало Посольство Франції в Україні.

В Україні відбуваються події, відображені у романі французького письменника Романа Рижки "Чорна наречена", презентація якого також відбулась у рамках 33-го Книжкового салону. Відомий паризький фотограф Юрій Білак присвятив українській тематиці свій фотоальбом "Гуцули", який також експонувався на книжковій виставці. Її учасники у ході презентації видання ознайомились зі славним прадавнім карпатським краєм, його мешканцями.

Українсько-французькі літературні зв'язки мають кількасотрічну історію. Нові сторінки у неї вписав цьогорічний Книжковий салон, який, образно кажучи, сприяв подальшій українізації Франції.

Інформація Книжкової палати України

Вісник Книжкової палати. 2013. № 4



Публічна дискусія «Вулиця із двостороннім рухом: український переклад за останні 20 років» Форум видавців, Львів 13 вересня 2013 p.
Місце: Центр міської історії Центральної та Східної Європи, вул. акад. Богомольця, 6
Дискусія проводиться в рамках проекту Book Platform. Захід складатиметься з двох частин.

Частина 1: Переклади літератури з іноземних мов на українську. Мовці: Костянтин Родик, Неля Ваховська, Дмитро Дроздовський, Ярослав Ґодун, Яна Ґенова. Модератор: Володимир Єрмоленко - філософ, есеїст, перекладач.
Час зустрічі: 13 вересня, 15:00-16:30
Частина 2: Переклади української літератури й гуманітаристики за кордоном. Мовці: Ірина Дмитришин, Алла Татаренко, Олаф Кюль, Олексій Кононенко, Яна Ґенова, Євген Бистрицький. Модератор – Неля Ваховська.
Час зустрічі: 13 вересня, 17:00-18:30

Ukrainian to French Translations Study (in Ukrainian), (in English) :

 

Ірина Славінська, Анетта Антоненко : Сучасна українська література за кордоном

УП Життя, 6 листопада 2013

І.С. : Зміни книжкового ринку в Європі та місце України
А.А. : Вибираючи видавця для зустрічей і розмови про переклади українських книжок іноземними мовами, краще вибирати тих, у кого є потужна перекладна серія. Такі "точкові" попадання можуть зрушити всю ситуацію з місця.

Наприклад, у Франції все зміниться після того, як у видавництві "Gallimard" вийде переклад "Солодкої Дарусі". Також у листопаді вийде французький переклад Сергія Жадана – це станеться до Фестивалю європейських літератур у місто Коньяк, куди Сергій Жадан запрошений.

Зміни помітні вже тепер. Під час зустрічей усі французькі видавці знали, що український письменник потрапив у перекладну серію найбільш впливового видавництва "Gallimard". Це змушує їх більш уважно ставитися до наших пропозицій. Тепер ми бодай з’явилися на їхньому горизонті, тепер нас чують. А ще так недавно було взагалі неможливо домовитися про зустріч.

http://life.pravda.com.ua/culture/2013/11/6/142439/

Євгенія Панченко, Об'єднані українською книгою,         Вісник Книжкової палати. 2014. № 4

На Паризькому Книжковому Салоні, що проходив з 21 до 24 березня у найбільшому виставковому комплексі Porte de Versailles, окремим стендом Україна була представлена вже вдруге. Загалом в експозиції брали участь 1200 ви-давництв та майже 200 тисяч відвідувачів, почесним гостем Салону була Аргентина, яку представляли 30 письменників, а містом-спеціальним гостем — Шанхай. Символічно, що експонувати свою продукцію на цій надзвичайній книжко-вій імпрезі виявили бажання не тільки європейські видавці, а й китайські, африканські, американські. Нашу країну представляли письменники Андрій Курков, Юрій Макаров, Любко Дереш, Сергій Жадан, Марина Гримич, Антон Кушнір, Дмитро Чистяк, журналістка та гро-мадський діяч Ірина Славінська, видавці, інші діячі культури. Інтерес до стенда Open Ukraine ("Відкрий Україну"), оформленого у стилі "Майдан", був величезний — видавництва "Кальварія", "Дуліби", "Нора-друк", "Букрек" не лише презентували нові книги, а й організували зустріч українських авторів і перекладачів із французькими шанувальниками літератури, науковцями, представниками української діаспори і дітьми. Для видавничого дому "Букрек" цьогорічний Салон був своєрідною експо-прем'єрою. Відвідувачі із захопленням зупинялися біля подарункового раритетного перевидання 1900 року — енциклопедії козацького життя "З української старовини", надрукованої старослов'янською, і залюбки купували її у французькому перекладі. За словами директора чернівецького видавництва Дарини Максимець, ця виставка стала знаковою, оскільки "вдалося зробити важливий крок до мрії упорядника і збирача 40-томника українських казок Миколи Антоновича Зінчука" і презентувати у Парижі видання, що об'єднало понад 8000 казок із різних регіонів України. Зацікавлення світової книжкової спільноти викликала й антологія поезії "Небесна сотня", до якої увійшли вірші понад 200 українських письменників та непрофесійних авторів про останні політичні події в Україні. Не оминули організатори української експозиції й 200-річний ювілей Тараса Шевченка. З цієї нагоди на українському стенді відбулося кілька заходів. Зокрема, Дмитро Чистяк репрезентував франкомовну книгу перекладів пісень Шевченка "Заповіт", а видавничий дім "Букрек" — українсько-румунське видання "Кобзаря". Збірку творів відомих українських письменників "Мій Шевченко", спеціальний франкомовний варіант якої підготовлено до Паризького Книжкового Салону у видавництві "Нора-Друк" завдяки підтримці Французького інституту в Україні, представили Юрій Макаров та Андрій Курков. Також презентовано подарунковий художній календар (українською, англійською і французькою мовами), що містить репродукції малознаних широкому загалу картин Тараса Шевченка.
Варто зазначити, що цьогорічні книжкові заходи ук-раїнської делегації не обмежилися роботою виставкового стенда, а проходили в різних мистецьких закладах Парижа, Страсбурга та Бордо.

Творча програма українських майстрів слова була насиченою й різнобічною і торкалася як літературного процесу, так і політичної ситуації в Україні. Зокрема, Андрій Курков та Юрій Макаров були активними учасниками політичного диспуту на одній із головних сцен Салону — Сцені Авторів. Прикметно, що українських письменників вперше запросили виступити на одному з центральних майданчиків виставки, а їх співрозмовницею була легенда французької журналістики, політолог Марі Мендрас. Любко Дереш у враженнях від книжкового дійства відзначив, що "паризький Салон виказав неабияку увагу українському стендові. Це було помітно по тій кількості людей, яка зібралася на публічне обговорення проблем сучасної України за участі Юрія Макарова та Андрія Куркова". Також надзвичайно жвавою та емоційною була дискусія, проведена ними в Раді Європи (Страсбург). Український літературний клуб Оксани Мізерак, що приймав Юрія Макарова з імпровізованою лекцією про Шев-ченка, став місцем нових знайомств між українцями Парижа та Києва; також письменник прочитав "Шевченківську" лекцію в Українському вільному університеті (Мюнхен, Німеччина). Небайдужі до літературного процесу могли долучитися до "Літературних дебатів" із Мариною Гримич та Любком Дерешем, що проходили у читацькому клубі м. Бордо. Письменницю вразило, що "більше половини слухачів — неукраїнці. Принаймні третина — французи. Друга третина — росіяни. Маленький ресторанчик Le Bodoir — переповне-ний…", сама ж зустріч була дивовижно теплою, майже сімейною. Показово, чи не так? 

У рамках заходу гості Салону мали змогу переглянути фільм "Мій Шевченко", озвучений французькою мовою. Презентація відбулася для академічної та університетської публіки Інституту східних мов і цивілізацій. Найменших любителів книги теж чекали свої цікавинки: малеча охоче приєдналася до конкурсу "Відгадай загадки", переможці якого дістали писанки. Для учнів української недільної школи (Париж) молодий письменник та журналіст Антон Кушнір провів "Шкільну годину". До слова, представниці цього закладу запевнили, що підручники "Букреку", видані для національних меншин, прийнятні й для навчання дітей у недільній школі, чим радо скористаються. Українські видавці, зокрема директори видавництв Анетта Антоненко ("Кальварія"), Елеонора Сімонова ("Нора-Друк"), Марина Гримич ("Дуліби"), мали свою програму зустрічей та переговорів з колегами. Заходи у Франції відбулися в рамках Проекту "Більше країн — Більше книжок" за підтримки Фонду Арсенія Яценюка "Open Ukraine", Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України", Посольства Франції в Україні, Французького Інституту в Україні, Проекту "BookPlatform", ECF STEP Beyond, Асоціації МІСТ та особисто всесвітньовідомого економіста, громадського діяча, мецената Богдана Гаврилишина, а також професора Інституту східних мов та цивілізацій (Париж) Ірини Дмитришин. Паризьке книжкове бієнале вкотре продемонструвало, що книга справді об'єднує — людей, народи, країни. Завдяки таким непересічним подіям відбувається синтез культур, їхнє взаємозбагачення, що, безумовно, впливає на інтелек-туальний та культурний потенціал кожної нації. 

Матеріал підготувала Євгенія Панченко, науковий співробітник відділу наукового редагування бібліографічної інформації Книжкової палати України (за інформацією ЗМІ та інтернет-ресурсів)

Présence oukraïnienne au Salon du Livre de Paris en 2013 et 2014


Олена Ремовська, бесіда з новопризначеним культурним атташе в Парижі Іреною Карпою, Радіо Свобода, листоапад 2015 р.





У Парижі відкрився Книжковий салон. Без українського павільйону 17 березня 2016


У Парижі у четвер відкрився щорічний Міжнародний книжковий салон (Salon du livre), на ньому Україна не буде представлена традиційним павільйоном через брак коштів, хоча українські автори відвідають літературний ярмарок.

Про це власному кореспондентові Укрінформу повідомила директор Українського культурно-інформаційного центру при посольстві України у Франції Наталя Кочубей.
«На жаль, Україна не буде представлена на Паризькому книжковому салоні окремим павільйоном, як це було у минулі роки через брак коштів. Водночас, за моєю інформацією, салон мають відвідати українські автори, добре знані у Франції і молоді письменники. Зокрема, Андрій Курков має прилетіти до Парижа разом з двома українськими авторами», - зазначила Кочубей.

Інформацію також підтвердила викладач Національного інституту східних мов і цивілізацій Франції (INALCO) Ірина Дмитришин. За її словами, раніше можливість для франкомовних читачів ознайомитися і отримати книгу з автографом українських письменників давали міністерство культури України та українські спонсори.

«Судячи з усього, цьогоріч ситуація з фінансуванням українського павільйону у рамках Паризького книжкового салону вкрай важка», - зазначила Дмитришин.

Головна книжкова виставка Франції проходитиме до 20 березня в одному із найпрестижніших виставкових комплексів Європи - паризькому «Порт де Версаль». Напередодні, перед офіційним відкриттям, салон відвідав президент Франції Франсуа Олланд. Почесним гостем цьогорічного книжкового салону у Парижі є Південна Корея. У національному павільйоні близько 30-ти її авторів, література та ведучі видавництва будуть представлені у всьому своєму розмаїтті.

Париж у цьому сенсі може бути цікавим для українських авторів навіть більше, ніж традиційний книжковий салон у Франкфурті, де головний акцент робиться на інноваціях видавничого ринку, продаються та купуються права. Натомість у Парижі створена надзвичайно тепла атмосфера спілкування авторів з читачами. Французький стиль книжкового салону - це справжнє шоу, з відвертою розмовою письменників та їхніх шанувальників в прямому ефірі телеканалів та радіостанцій, зі змістовними коментарями та інтерв'ю на шпальтах ранкових газет. Сюди приходять зірки футболу, політики, митці, відомі громадські діячі та красуні-моделі. Останні, зазвичай, беруть участь у фотосесіях авторів і разом з ними охоче роздають автографи. Місцевий салон - це справжнє шоу «нон-стоп» автограф-сесії, змістовні коментарі та інтерв'ю на шпальтах газет та журналів. Окрім сучасних французьких авторів, виставка широко представляє творчість авторів та видавців з інших країн.

Французький ринок книговидання є надзвичайно ємним. Лише торік у Франції видали близько 40 тис. нових книг, а на базі літературних творів зняли 220 нових кінострічок. 

Як повідомляв Укрінформ, Україна офіційно брала участь у роботі Паризького міжнародного книжкового салону з 2012 року. На національному стенді Українську державу представляли вітчизняні книговидавці та відомі письменники сучасної української літератури. 

Зокрема, Андрій Курков, Юрій Андрухович, Любомир Дереш, Ірен Роздобудько Євгенія Кононенко, Антон Кушнір, Тимофій Гаврилів, Лариса Денисенко, Марія Матіос, Євген Положій, Іриса Ликович, Марина Гримич, Іван Рябчій, Сергій Жадан та Дмитро Чистяк.




Маркіян Камиш, Ірена Карпа: Як зробити так, аби Україна була сексі
Спеціально для УП.Культура, Київ-Париж-Київ 3 травня 2016 р.

Ми зустрічаємося у маленькому бістро, дотичному до галасу вулиці, яка не заважає розмові, навпаки – допомагає налаштуватися на темпи Парижа. Міста, в якому віднедавна Ірена Карпа діє на неораній ниві культурної дипломатії. Ще недавно Ірену знали насамперед як вокалістку гурту Qarpa (раніше – "Фактично самі") та письменницю, чиї романи були перекладені  польською, чеською, болгарською та російською мовами. Ірена отримала магістерський ступінь з іноземної філології, тож нині її знання французької допомагають Україні за кордоном. У жовтні 2015 року Ірена Карпа стала першим секретарем відділу культурно-гуманітарного співробітництва та взаємодії з українською громадою при Посольстві України у Франції.

Ми говоримо про перспективи українського культурного продукту, віктимний комплекс, культурну дипломатію, втому французів від "української теми" та їхнє небажання підіймати болючі теми, а також про вимоги якості до культурного продукту на міжнародній арені та про ключі до розуміння французької публіки.
– Ти зовсім нещодавно обійняла посаду першого секретаря відділу культурно-гуманітарного співробітництва та взаємодії з українською громадою Посольства України у Франції і працюєш у Парижі. Як змінилося твоє сприйняття французів за цей час і яким тобі відкрилося їхнє сприйняття українців та України? Є щось, чого ти не помічала раніше?
– Чи змінилося моє сприйняття? Напевно, змінилося у якийсь позитивний бік. Знаєш, коли ти сюди їдеш, то думаєш: ці гади весь час плутають нас із Росією і як так можна? Але ти приїжджаєш сюди і розумієш, що вони це роблять не через якусь там особливу любов до Росії, чи ненависть до України, а просто тому, що їм пофіґ, їм просто все одно. Хто там? Сербія, Україна, Росія? Для них це все одна спільна мітла. Для них величезний шок, коли я кажу, що Соня Делоне має українське походження, чи Ханна Орлофф народилася в Україні. Вони дивуються, коли кажу, що Малевич родом з України. Недавно я своєму близькому другові, фанату Сержа Генсбура, сказала, що мама у нього з України. І подумала, що у французів уже враження, ніби я просто тролю і розказую, що половина всіх французьких ікон мають ukrainian connection.
І дуже багато з них після особистого контакту починають цікавитися українською культурою. Фактично, промо України якщо тут і було, то на особистих контактах: люди одружуються, дітей затягують в українські школи.
Ще є дуже вдалі приклади культурної дипломатії, от наприклад роботи Влада Троїцького, Dakh Daughters, "ДахиБрахи", про яких люди знають, але не завжди знають, що це українське – просто приходять на якісний продукт.
Я – свідок, сиділа поряд зі мною на концерті Dakh Daughters тітонька така, працює у якійсь міжнародній організації. Ну, і говорить: "Та? То вони з України?" – це була остання пісня, коли вони дістали український прапор. "Вау! То ви теж з України? Ого!"
І мені знається, що це дуже правильно: не треба пхати поперед поїзда свій прапор або віктимний комплекс. Треба завжди брати якістю, і потім уже, через оцей контекст якості нехай люди дізнаються і про твою країну.
Французи замкнені на собі. У них абсолютно інший, свій світ: французька музика, французьке кіно, французький театр, французька література. За великим рахунком, їм нафіґ нічого іншого не треба.
Чим мені подобаються ці люди? Вони можуть на вечері сперечатись про Селіна чи про Ромена Гарі. Я навіть не знаю, про що ми будемо говорити… Про футбол, у крайньому випадку.
Моє середовище – це люди з освітою, виховані та класні. Але ми про новий бар будемо говорити, про кіно будемо говорити, а ці… вони будуть говорити про книжки, це у них нормально.
Тому те, що ми робимо тут, має бути насамперед якісним. Наприклад, якщо для мене проект неякісний, я не збираюся на його тлі якось з’являтися. Грубо кажучи: все те, на що би я не пішла в Україні чи не показала б удома, тим більше не буду показувати за кордоном, бо тут я маю ще вищі вимоги.
Про якість: дуже вдало пройшов фестиваль Docudays UA, реально круте кіно показали. Для мене суперхіт – фільм "Жива ватра". Це дуже було круто, Docudays UA – такі молодці, вони просто зробили камерний фестиваль, привезли виставку фотографа Олександра Глядєлова.
Хоча насправді французам пофіґ, для них далі залишається: "Україна? Росія? Це якісь ваші, далекі розборки".
Вони далекі від нашої політики. Це так само, якби в нас постійно робили виставки про війну в Сирії. Ну скільки разів би люди прийшли? Ну раз, може два. Але ж не весь час.
Але дуже багато є такого шлаку, коли людям здається: якщо вони вчепили жовто-блакитну стрічку і вишиванку, то ти не маєш права це критикувати і це має бути прийнято всіма. Окей, це може бути прийнято вами, але це не зацікавить жодної людини.
З другого боку, ми робили виставку Юлі Носар "25 неприємних малюнків". Це політичні карикатури, вона блискучий графік і французи купували ці роботи, попри загальну депресію арт-ринку тут.
Дуже класно, що у нас є український літературний клуб. Вони молодці. А я – максимально сприяю тому, щоби, коли приїздить автор, він як мінімум був забезпечений їжею і проживанням у мене вдома. Це маленькі речі, але їх все одно необхідно робити, у партизанських умовах, в яких ми тут перебуваємо.
Ми відкрили сайт культурного центру, де зібрані всі знакові події, котрі стосуються України та відбуваються в різних містах Франції.
Ще зробили виставку Нікіти Кравцова – прекрасну і скандальну. Думаю, що з Кравцовим будемо ще працювати, тому що він тут на резиденції. Скоро сюди на резиденцію приїде журналістка Валентина Клименко, яка пише книжку про французького мистецтвознавця Жана-Клода Маркаде.
І це друзі, меценати, які організували нам і сайт, і віллу на півдні Франції, яка буде приймати українських митців. Буде ще одна вілла, я курую її ремонт зараз. На сайті вже є аплікаційна форма і можна подаватись. Одна вілла спеціально для письменників. Інша – мультидисциплінарна.
Хоча, по-правильному, треба було би зробити такі резиденції в Україні – для іноземних митців. Я вже навіть знаю людей, які готові свої вілли чи готелі віддати для таких речей – просто щоби люди писали про Україну.
Міністерство (закордонних справ. – УП) все-таки якийсь бюджет нам виділяє на програму обміну митців, так що за це їм слава навіки, бо хоч якось звернули увагу на ці питання. Я думаю, що важливо хоч якось допомогти, тому що це жах – відкривати виставку і не могти на неї привезти автора виставку. Ну це позорище.
– В одному зі своїх інтерв’ю ти сказала: "Французи в більшості своїй або про нас не чули, або вже від нас втомилися, бо весь час чули тільки про те, які ми хороші, але бідні-нещасні і давайте нам помагайте".
На твою думку, як знайти шлях до серця тих французів, які про нас ще не чули, і що зробити з цією "медійною втомою від України", аби ті, хто втомилися, зацікавилися знову?
– Створювати діаметрально протилежні інформприводи. Через щось красиве, через те, що приверне увагу.
Наприклад зараз ми, з Анною Корягіною розробляємо буклет, який буде роздаватися під час "ЄВРО-2016": він буде дуже смішний і мультяшний. Там буде десять фактів про Україну, без пасажів у стилі "З давніх-даве-е-е-е-н…". Це буде так: "Найдовший музичний інструмент у світі – український. Трембіта", або "Ґвинтокрил винайшов Сікорський", чи "Спілберґ, Сталлоне, Йовович, Малевич – ці люди з України".
І також буде вказівник того, куди в Україні варто поїхати і на що. У Львів – під час Форуму видавців чи на ALFA JAZZ FEST, Чернівці – на Meridian Czernowitz, Франківськ – на Porto Franko, Київ – на ГОГОЛЬFEST. Треба ще додати академічну музику, бо люди є різного віку, хто чим цікавиться.
Я за позитивне мислення в усьому. Наприклад, наступна виставка: у робочій назві фігурує слово Enjoy, типу якісь радості життя і це буде актуальне мистецтво. Художники тут часто кажуть: "Давайте не будемо українських болючих питань піднімати і нехай люди розуміють, що мова мистецтва – універсальна мова".
Ще одна виставка: я хочу, щоби там було два художники з Криму і два – зі Львова. І коли тебе зачепить творчість художника з Криму, ти дужче сприймеш анексію.
Ще до нас їдуть предметні дизайнери, ми вислали їхні досьє на Paris Design Week, і перший відгук був: "Так, це дуже красиво". Вони відразу погодилися прийняти нас у програму, тому що це – рівень. Мені кажуть "Це дуже класно, коли у вас дизайн, архітектура – на межі з мистецтвом". Французи дуже до цього тяжіють. Коли є продукт, їм пофіґ звідки.
Дуже добре усвідомлюючи ситуацію, в якій ми перебуваємо, я зараз шукаю виходи, як робити так, аби Україна була, у хорошому сенсі слова, сексі. Щоби це була країна, для якої хочеться щось робити, а не просто зробити щось, щоб вона відчепилася. Зробити щось, щоб вона посміхнулася.
– Ти якось згадувала про французького спонсора, який хоче організувати видавничий дім і програму перекладу українських авторів французькою мовою. Розкажи про перспективи виходу сучасної української літератури на французький ринок і у світлі цього проекту, і загалом – у найближчі роки.

– Це питання потрібно задавати Ірині Дмитришин. Вона тут основний літературний культуртреґер і дуже добре знається на видавцях, на ринку. І це вона мене трішечки відштовхнула від цього проекту.

Адже була ідея створити нове видавництво, а Ірина намагається переконати, що це важкий бізнес, який складно починати з нуля, і завжди краще просто фінансувати переклад автора, бо тоді буде легше продати його в якесь хороше, розкручене видавництво.

Остання наша розмова – французи вагалися, що все-таки робити. Спонсор хоче заробляти на цьому гроші як бізнесмен, а, тверезо подумавши, зрозуміло, що на таких речах грошей з нуля не отримаєш.

Але я думаю, що в результаті кілька проектів якихось початкових ми зробимо. Тому що є вже готові переклади поезій Жадана, приміром. Є багато просто українофілів, які готові щось зробити на ентузіазмі, а потім треба знайти того, хто це візьме.

Я думаю, що це – не проблема. Ми знайшли також місця, де можна презентувати саме французькі переклади, трендове місце, де дуже багато хіпстерів, французів. Я ніжно люблю діаспору, але також потрібно не забувати і про французів. Це наша основна робота.
– Що ми можемо запропонувати Франції в культурному плані? Що є такого у нас, чого у французів просто немає? Що ми можемо їм дати і чому навчити? Чим ми можемо бути їм цікаві? І чи можемо взагалі?
– Я далека від того, щоби когось чомусь вчити, чесно кажучи. Тут можна просто якісь окремі речі пропонувати. Я знаю, що вони, наприклад, дуже пруться від українського текстилю. Дуже люблять тих же Dakh Daughters. Тобто інтерес такий одиничний.
Наприклад, із солідарністю у них і так усе дуже добре. Майдан був прекрасним соціальним феноменом для нас, тому що у нас було все погано із солідарністю. А тут? Все дуже швидко – на страйки виходять масово. Якщо є якийсь закон, вони виходять, кажуть: "Краще одну ніч постояти, ніж усе життя стояти на колінах".
І вони зараз цікавляться українським дизайном, але знову ж таки не через те, що це український дизайн. А через те, що він класний. В України зараз немає свого бренду. І не треба його створювати через війну.
Однозначної відповіді на питання: "Що таке бренд України?" – у мене зараз немає. Ми не можемо просто зібратися докупи. Ми були зібрані під час Майдану, потім це знову про..лося, знову ми попадаємо в ці постійні патерни розборок між собою, дєлєжа і зневіри людей, якогось загального горя від усіх цих смертей на війні, від втрачених кінцівок, втрачених людей, від дітей-сиріт.
Тобто дуже важко в цей момент дійсно зібратися і, можливо, багато хто скаже мені: "Ах ти ж скотина, сидиш у Парижі і кажеш, що нам треба продукувати оптимізм. Як ти взагалі можеш?"
Але я прихильник позиції Charlie Hebdo – сміятися можна з усього. Бо інакше ти завернешся і сам потонеш у якомусь мрачняку, в якому тонути не варто було би.
– Коли очікувати на повернення Карпи-письменниці? Ти говорила, що плануєш видати детектив про "Майдан, АТО та рутинні соплі імені кохання-і-зради…". Як він просувається? Чи знайшлося для нього місце у твоєму новому, французькому, житті?
– Він заморожений. Я почала його писати, але мені не сильно хочеться занурюватися в сьогодення. Я була свідком усього цього, і це якась дивовижа, бо, крім постів у фейсбуці, якихось коротких статей, мені особливо про це триндіти не хотілося.
Тут зараз найбільше кричать і б’ють себе в груди всякі чиновники і люди, які взагалі не мали до цього ніякого стосунку. Тому що їм не можна було виходити на протест, бо вони держслужбовці, а їхній президент – Янукович.
Він ніколи не був моїм президентом, тому я могла виходити. Але зараз вони, із тим самим комсомольським рвєнієм, кидаються проводити заходи типу "Небесна сотня" і все таке. І, не дай Бог, ти скажеш, що тебе це задрало – про Майдан говорити, бо тоді ти типу вже не патріот.
Чуваки, бл..., ви тут чим займались? Я – фіґачила на Майдані. Можна я буду вирішувати: про що мені і як говорити?
Таке постійно, ще в Ремарка було: "Як ви можете ображати світлу пам’ять Кайзера?" – каже якийсь чувак, який не був на війні, чуваку, який втратив на війні ногу.
Про Майдан з’явилося відразу стільки всілякої літератури, шлака повного. Тобто, щось, можливо, і було кльове, але відразу про це писати і бити в той же ґонґ? Я розумію, що це кон’юнктурно, що у цього є шанс бути перекладеним, якусь туди ще приплести теорію змови чи ще щось.
Тож коли буде мій роман? Складно прогнозувати. Зараз дуже багато роботи, і я зайнята тим, щоби допомогти іншим митцям прозвучати, показатися правильно. Мене це зараз дуже пре. Воно трохи дивно іноді, що ти говориш тільки про інших, а не говориш про себе, але це дуже цікавий досвід.
Я розумію, що це не назавжди, бо я лишаюся письменницею. Але я не хочу поспішати, хоча я розумію, що все, що вийде нове, відразу куплять.
Я роблю нотатки, але я не буду видавати щоденник, не хочу видавати просто якийсь зріз свого життя, хоча воно дуже цікаве, воно мені подобається. Я щаслива людина, бо я хочу те, що у мене вже є. 
– Розкажи більше про плани щодо Українського культурного центру у Парижі. Як плануєш зробити із нього тусовочне місце, яке стало би культовим для самих французів, а не тільки для діаспори? І що для цього потрібно?
– Зараз там сидять французи, які жаліються, що за день заходять по два відвідувачі, при чому двері – постійно відчинені. Я – не директорка культурного центру, тому мої ініціативі можуть бути прийняті, а можуть і ні.
Наразі все це існує на рівні архітектурного проекту – переформатування культурного центру. Там хочеться зробити повноцінну залу для театру, медіатеку, коворкінґ-спейс, якесь місце для презентацій, ну, і виставковий простір, звичайно.
Це не дуже важко зробити, але на це потрібні інвестиції. Держава ці гроші найближчим часом навряд чи дасть. І тут, знову таки, потрібне залучення спонсорів. Але це величезна робота і бюджети. Це можливо зробити.
Центр купили у центрі Парижа за величезні гроші. Дуже добре, що там існує українська школа, відбуваються виставки, але я тяжію до того, аби проводити їх у місцях, в які й так прийдуть французи, поки центр не перероблений.
Мій культурний центр – віртуальний.



Юлія Кропив’янська, Маркіян Камиш: «1990-ті в Україні – абсолютний постапокаліпсис» 13.07.2016 
– Звісно, не можу не спитати про Францію. Як сприйняли «Зону» критика й публіка? Які основні акценти були в численних інтерв’ю? І розкажи трохи про травневі закордонні заходи, в яких братимеш участь.
– Франція була дуже насиченою, я туди їхав працювати. Інтерв’ю – близько 10 часописів про мене написали, кілька теле- і радіоканалів зняли сюжети. Назв не пригадую, але оскільки це «Flammarion», то одні з найвідоміших, такі мас-медіа, до яких увага завжди. Розпитували передусім про книжку, а потім уже про Зону – загальні запитання, що стосувалися специфіки сприйняття, бо французи нічого про Чорнобиль не знають, їх мало хвилюють наші проблеми. Тому це було введення в Зону, у маленький світ «Оформляндії», через мене – людину, яка не говорить про минуле. І я намагався розказувати про сьогодення. Страшенно радий, що було кілька журналістів, які наважилися піти зі мною туди – власне, у форматі, в якому ходжу я. Це відірвані абсолютно, крейзануті чуваки, дуже розумні, і мене тішить, що вони самі до цього торкнулися. Але дратує, що ніхто з них не мав більше ніж два дні. На жаль, за цей час я нічого не можу показати. Тому просив: чуваки, візьміть сім днів, бодай п’ять, я покажу набагато більше. Та все одно тішить, що їхні очі запалали, що вони заразилися всім цим. Тому щоразу, коли йшлося про літературу, вони завжди акцентували, що це живий текст, жива людина, сучасність і унікальне місце. Їм цікаві саме такі штуки. Наше бажання комусь сподобатися, здатися близькими й сповненими розуміння росте з віктимного комплексу. А їх цікавить те, які ми насправді. Це як порада бути собою: здається банальною, але її дуже важко дотримуватися. І коли ти намагаєшся бути собою, люди відкриваються теж. Вони починають розуміти: о, це щось справжнє. Що ми можемо розказати французам про Бодріяра, а французи нам – про Чорнобиль? Нічого цікавого. І коли люди з України приїжджають із перекладеними книжками, з українським месенджем, то це дуже важливо, як і говорити без плачу, без намагання бути схожими на іноземців. Бо якщо людина починає косити під когось, вона перетворюється на кіч і фальш.
Якщо простіше, то римлянам не цікаві дакійці, які дешево косять під римлян. Римлянам цікаві дакійці.
– Це провінційність.
– Так, це комплекс не тільки віктимності, а й провінційності. Якщо його нема – тоді з’являється розуміння.
Наскільки мені відомо, наразі негативної рецензії на «Зону» у французькій критиці нема жодної. Мені завжди казали, що Франція погано приймає українських письменників. Я туди приїхав – і зрозумів, що на рівні медіа прийняли просто чудово. Видавництво хороше й добре працює над піаром і розкруткою. Дуже крутий, просто шикарний, переклад вийшов. Перекладала Наталя Іваничко, їй допомагав друг, письменник Седрік Ґра, і французи дуже класно сприйняли цей переклад.
У Франції мені також допомагала – перекладала всі мої спічі й налагоджувала комунікацію – Ірина Дмитришин, перекладачка. Я дуже задоволений, хоча мав украй мало часу побачити країну. Щодо того, що буде далі: у травні мене запросили на літературний і кінематографічний фестиваль у Сен-Мало. Це містечко, де відбуваються події роману «Все те незриме світло», воно колоритне і прекрасне, маленьке місто за середньовічними мурами на березі Атлантичного океану. Фестиваль триватиме два дні, і, як сказали французькі видавці, він один із найкрутіших. Я там щось читатиму, а ще матиму кілька виступів перед українською спільнотою у Страсбурзі й Парижі. Буде, знову-таки, дуже насичена поїздка, я не матиму часу, щоб подивитися французькі міста (сміється).


Алла Лазарева, Паризький книжковий салон: операція «впізнаваність» 
Тиждень.ua, 30 березня, 2018
Цими днями на знаковій міжнародній виставці вперше було представлено стенд держави Україна. Це гарна нагода зробити висновки та краще зорганізуватися на майбутнє

Понад 1,2 тис. учасників із 50 країн світу. Попри те що останніми роками Паризький книжковий салон помалу зменшується в розмірах, він залишається знаковою літературною подією світу. За 37 років існування він привчив до себе видавців і читачів, пресу й публіку. Кожен приходить сюди по своє: хтось по контакти, хтось по видовища, хтось по рекламу, хтось по дозвілля. Автори гуртують довкола себе читацьку аудиторію, держави користуються нагодою, щоб сформувати або зміцнити свій імідж виробників якісного культурного продукту.

Книжковий салон для його організаторів — це не в останню чергу комерційна подія. Директор Себастьян Френо — людина доволі не публічна, фахівець із питань міжнародного бізнесу, маркетингових стратегій та комерціалізації мистецьких творів. Це до того, що участь у заході є вельми недешевою, а почесними гостями стають країни, які готові заплатити за цей статус від мільйона євро. Росія скористалася нагодою двічі: цього року та 2005-го. Чи має таке поняття, як честь, грошовий вимір — питання філософське. Але мова сьогодні не так про етичну складову роботи салону, як про результат, на який розраховують учасники та який здобувають у сухому залишку.

Невеликі стенди, по 20 м2, коштують на неповні п’ять днів від €15 тис. Якщо добре зорганізуватися, ця невеличка територія дає змогу розмістити ятку з книжками, організувати зустрічі з письменниками та майстер-класи для дітей. Щоб потрапити до конференц-залів, великих і маленьких, а також в анонси в мас-медіа, знадобляться додаткові інвестиції. Частину з них перекривають держави, але більше — потужні видавці або приватні спонсори.

Українська держава виділила на участь у цьому міжнародному заході $20 тис. Цього не вистачило, щоб покрити всі витрати невеликого стенда на 20 м2, врятувало кілька приватних пожертв. Український дебют вдався не в останню чергу завдяки дуже вдалому оформленню: ніжні, стильні, легкі, загадкові витинанки Дарії Альошкіної привертали увагу здалеку й слугували орієнтиром для всіх тих, хто волів потрапити саме до українців. Витинанки у формі величезних великодніх писанок зупиняли випадкових відвідувачів. Їх із зацікавленням роздивлялися, фотографували, а хтось залишався роздивлятися книжки, послухати дебати, познайомитися з письменниками та видавцями. Врешті, найбільшим успіхом, мабуть, варто вважати те, що впродовж трьох із половиною днів біля українського стенда було не проштовхнутися.

«До цього року Україна брала участь лише у двох таких заходах: у Венеції та Франкфурті, — розповіла в розмові з Тижнем директор Українського культурного центру в Парижі Наталя Кочубей. — Було непросто домогтися скасування обмежень на протокольно-іміджеві заходи, щоб потрапити на книжковий салон. За ці дні повз український стенд пройшли десятки тисяч людей. Багато хто зупинявся, чимало гостей відкривало для себе українську книгу. Крім можливостей професійного спілкування для видавців та письменників салон дає нагоду державам репрезентувати свою літературу як складову спільної культурної спадщини людства».

Французи — читаюча нація. Одна з тих, хто справді любить книжки та активно їх купує: за даними журналу L’Express, торік книгарні Франції розпродали 356 млн книжок. Українська частка в цій мозаїці поки що скромненька. Як її збільшити? Насамперед поширенням інформації про переклади українських авторів французькою. «На книжковому салоні бракувало людини, яка професійно займалася б комунікаціями, — пояснила Тижню завідувачка кафедри українських студій у Національному інституті Східних мов (INALCO), програматор українського стенду Ірина Дмитришин. — Тому ми не змогли потрапити до великих конференц-залів і не мали достатньої уваги французької преси. Наступного року цю позицію важливо передбачити».

На думку першого секретаря посольства України у Франції Ірени Карпи, щоб гідно зорганізувати український стенд наступного року, знадобилося б приблизно $35 тис. «Придалися б трохи більший стенд та обов’язково прес-аташе», — зауважила Ірена. На її думку, цілком доречно залучати до співпраці тих українських бізнесменів, які шукають співпраці із західними партнерами та могли б підтримати стенд. Не факт, що держава збільшить інвестицію з огляду на безліч інших потреб та пріоритетів.

$20 тис. за п’ять днів присутності на культурницькій події світового масштабу — це багато чи мало? Порівняно з бюджетом Міністерства інформаційної політики, чию роботу з-за кордону зовсім не видно, зовсім копійки. Імідж України, як і до появи цього загадкового відомства, формується від однієї яскравої події до іншої, від одного виграшного інформаційного приводу до наступного. Франція — держава з потужною культурою та цікавою до літературних новинок публікою. Гроші, вкладені в якісне інтелектуальне спілкування з французами, окупаються впізнаваністю країни. Для успішної дипломатії це якщо не половина, то добра чверть успіху.


На Міжнародному книжковому ярмарку Salon du Livre у Парижі вперше за час війни відкрився український стенд

На щорічному Міжнародному книжковому ярмарку Salon du Livre у Парижі вперше за чотири роки відкрився український стенд. Про це розповіла відома українська письменниця родом з Черкас Ірена Карпа, яка стала одним з його організаторів.
 

“Український стенд на Salon du Livre відкрився. Після чотирирічної паузи, завдяки розумінню, роботі і фінансовій підтримці МЗС ми отримали на це левову частку бюджету. Хай живе культурна дипломатія України! ”, – радіє Карпа. Принагідно письменниця висловила вдячність партнерам, які допомогли у оформленні виставки та висвітленні болючих питань українських митців, що постраждали внаслідок окупації частини українських територій: «Франко-українська компанія MAINO забезпечила не тільки красу на стенді (витинанки, архітекрутна і дизайнерська концепція) а ще й підтримала переклад антології літератури Донбасу, книгу оповідань Сенцова».
«Концепція тапасів (блюд), що представляли би кожен куток України – від Донбасу до Полтави, від Львова до Криму – моя. Коли звідусіль виженуть, піду в весільні ресторатори», – жартує відома письменниця. «Зі смішного – пані Наталю Шеремету, що робила нам кейтеринг, кликала до себе накривати на столи за всі гроші росія, – продовжує Карпа тему «кулінарного аспекту». – Вона відмовилася, і там усі лишилися голодні: російський стенд велииикий і голий. А наш – малий, стильний і смачний». При цьому письменниця знову жартує, інтригуючи тим, що гостей українського стенду пригощали ще й секретною розробкою – «нано-салом»…
Натомість, віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко, оцінюючи вклад черкащанки у організацію українського стенду книжкового ярмарку в Парижі, був максимально серйозним: « Можна випхатись на трибуну чергового мітингу або штовхнути грізний спіч в ефірі чергового ток-шоу, в стилі: «держава повинна», «держава зобов‘язана», «держава нічого не робить…»
А можна просто мати шикарну ідею і тихо, без зайвого пафосу і потрясінь її реалізувати. І за мінімальної (але важливої) допомоги держави зробити фурор на одному з найважливіших культурно-мистецьких майданчиків світу!
Український стенд на Salon du Livre у Парижі відкрився завдяки Вашій, Ірена Карпа, енергії, завзяттю і небайдужості».




 Ірина Дмитришин, Український стенд на Паризькому книжковому Салоні, День, 2 квітня 2018 р.


Кілька вражень про найбільшу інтелектуальну і комерційну подію літературного життя Франції

Салон завершився, ще кілька днів у метро висіли афіші, але тепер зникли і вони, завішені новими оголошеннями і подіями, а отже Салон остаточно відійшов у історію. Вже з’явилося чимало відгуків і вражень, перші статистичні підсумки про кількість відвідувачів, заходів, продажів щодо найбільшої інтелектуальної і комерційної події літературного життя Франції.
Цьогорічний Салон став знаковим для України. Кілька років тому, зусиллями українських видавців, зокрема Анетта Антоненко і Нора Друк (Елеонора Симонова і Микола Кравченко), Україна була представлена невеличким стендом. Востаннє у березні 2014 року, після Майдану. Отже цьогорічний стенд не є першою українською присутністю, але першою і давно очікуваною участю у якості стенду держави Україна.
Український стенд на Паризькому книжковому салоні – продукт величезної колективної роботи, де важило все, від найменшого внеску, будь-то фінансового, фізичного чи інтелектуального. А починався він з шаленого бажання лічених ентузіастів і нашою з Іреною Карпою зустріччю з представником організаційного комітету Салону у жовтні минулого року. Момент коли мрії стикаються з реальністю : мати стенд вимагає коштів і команди готової працювати.  На щастя, друге дозволило досягти першого.
 Основне фінансування стенду надійшло від Міністерства закордонних справ, попри те що Париж не закладався в бюджет як провідний книжковий захід, зі справедливих міркувань преференції більш знакових на міжнародній книжковій планеті виставок : Франкфурт і Болонья. І ця прем’єра можливо також додасть на майбутнє державним структурам більшої гнучкості, готовності перейти бюрократичні перепони: результат того вартий. Отже перш за все треба подякувати дипломатичним представникам України у Франції і всім тим хто працював, вболівав і вірив в Києві.
Стенд би не відбувася без заангажування, від перших днів, дизайнерської студії Маїnо, яка займається промоцією українського дизайну у Франції і яка погодилася взяти на себе оформлення стенду. А отже велика подяка директору Олександру Старинському і, окрема, артдиректору Надін Кобилко, яка розробила стенд з українськими меблями і мала геніальну ідею використати витинанки Дар’ї Альошкіної. Саме поєднання елегантних ліній сучасних меблів з поетичним світом витинанок, на чорному тлі, надало стендові нестандартних і впізнаваних обрисів. Їх довершили світлини Юрія Білака, відомого французького фотографа українського походження, які тематично окреслили стенд : війна, Крим, Майдан, Донбас, українські традиції. Ці теми повторювалися на великому екрані, серіями фотографій які змінювали одна одну, змушуючи зупинитися в очікування наступного кадру. Маїnо виступило також видавцем чудового альбому – Скриня. Речі сили – французькою мовою (українське видання Старого Лева). Старовинна скриня, принагідно привезена на Салон, була ще одним штрихом який контрастував і водночас гармонійно доповнював стенд.
Стенд на Книжковому Салоні це нагода для французьких видавців показати своїх авторів і книжки, а для країн наголосити на багатстві і особливості своєї літературної ідентичності. Там де для одних Салон - велика книгарня, для інших це рідка можливість окреслити себе на літературній мапі. Тоді як центральна частина зазвичай належить французьким видавництвам і країні зі статутом запрошеного гостя, український стенд, згідно нашого вибору, мав за сусідів Польщу і Німеччину, а також Угорщину і Марокко.
Останніми роками французькою мовою вийшли книжки Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Марії Матіос, Оксани Забужко, Андрія Кокотюхи, Маркіяна Камиша, Софії Андрухович, а також чотири дитячих книжки видавництва Старого Лева, до яких варто додати книжки французьких політологів, журналістів про Україну і переклади знакових англосаксонських авторів на українську тематику. Українська колекція у видавництві Арматан (Présence ukrainienne, l’Harmattan) налічує близько сорока титулів. З’явилося французьке видавництво з виразно українським акцентом – Синє і жовте (Bleu et Jaune). Нарікати що нічого немає – кривити душею.
Більшість цих книжок були представлені на стенді і продавалися, поряд з українськими книжками видавництв учасників стенду, зусиллями Лізи Цинкевич, власниці української он-лайн книгарні.
Окрім продажу, важливою складовою роботи стенду є власне промоція авторів, видань і, для національних стендів, країн. Тому всі стенди організовують автограф-сесії і різноманітні зустрічі з метою привернути увагу відвідувачів і, відповідно, збільшити продажі.
Програма українського стенду намагалася поєднати якомога більше аспектів, представити водночас українських авторів, видавців і теми, якими сьогодні живе Україна і які важливо було донести до французів. Спектр був не випадково широким, від популярної літератури до правозахисної тематики. Користуюся нагодою щоб подякувати всім хто погодився взяти участь, авторам і модераторам (французам і, особливо, чудовим франкофонам І. Славінській, В. Єрмоленку, І. Карпі, Н. Кочубей, О. Ящук-Коде): завдяки їм всі без винятку зустрічі пройшли цікаво і змістовно. А також вибачитися за власну (малоприємну) роль контролера, який підганяв, відгонив, закликав до дотримання графіку, але щільність програми вимагала чіткої поваги часових рамок, щоб щогодинні зустрічі, оголошені у програмі відбулися, і відбулися вчасно.Адже їх було впродовж трьох днів 19, від зустрічей з письменниками (А. Кокотюха, А. Курков, Б. Образ, Я. Мельник, С. Андрухович, Г. Шиян, І. Карпа) і презентацій нових видань (Скриня. Речі сили у надзвичайному музичному супроводі лірника Гордія Старуха, Антологія Донбасуз Володимиром Рафєєнко, П’ятдесят років спротиву, Кримські татари від депортації до повернення, 1941-1991 Гульнари Бекірової), до мастер класів для дітей навколо українських традицій – скрині з Н. Кобилко і витинанок з Д. Альошкіною, чи розмальовок з О. Ящук-Коде і дискусії на недитячу тему війни навколо французького видання Війна яка змінила Рондо з А. Серром. Ми підкреслили приклади успішної співпраці між французькими і українськими видавцями – Мар’яна Савка / Ален Серр і зустріч з одним з найпопулярніших франкомовних письменників і драматургів, Еріком-Еманюелем Шміттом, чиї прозові твори і п’єси тішать українських шанувальників стараннями видавця Анетти Антоненко і перекладача і агента Івана Рябчія. Обидві зустрічі відбулися у надзвичайно теплій атмосфері, яка дає обіцянку нових проектів. Важливі для України теми війни обговорювалися на зустрічах з фотографами і журналістами (Ю. Білак, Р. Яґобзаде, Р. Рижка, А. Ґіймоль), письменником Володимиром Рафєєнком і на потужній зустрічі організованій філософом і журналістом Володимиром Єрмоленко, який представив книжку присвячену протидії фейкам (спільно зі співзасновницею Стоп-фейк Тетяною Матущак) і проект реабілітації через письмо – Голос війни – за участі двох ветеранів, Ірини Цвіли і Біжана Шаропова. Дискусія з цими світлими і життєрадісними людьми продовжилася поза стінами Салону, на спеціальному вечорі в Українському культурному центрі.
Український стенд був яскравим і небуденним, що не так легко у величезному моносалоні, де всі пропонують ідентичний продукт. Біля нас завжди було людно і стенд нерідко не був у змозі вмістити всіх бажаючих, яким доводилося слухати стоячи. За Андрієм Курковим вдячні читачі ходили, як завжди, безупинно. До нас підходили представники інших стендів, висловлювали захоплення, запрошували до співпраці, участі на інших салонах, літературних конкурсах чи з проханнями порадити українських авторів. А отже стенд став своєрідною візитною карткою і запорукою подальших проектів. Адже йдеться передусім про тривалу роботу і портібно буде не один рік сталих зусиль щоб вибороти належне місце у літературній Європі.
Дні Салону, це великий вулик, де перетинаються всі актори книжкового ринку. І важливо на ньому бути, вести спілкуванні і обміни, ловити атмосферу, тенденції. І момент! Україна цього року ним скористалася, коли Ірена Карпа, радник з питань культури, подарувала президентові Макрону книжку оповідань Олега Сенцова і отримала його обіцянку підтримки зусиль спрямованих на визволення нашого режисера. У мене немає сумнівів що українські політики і дипломати роблять для цього все необхідне, але така нагода є вагомим внеском.
Український стенд найчастіше кваліфікували як маленький, але гордий. І це ще один важливий момент : питання не тільки у грошах, а і в душі яку в нього вложили. Можна було придбати готовий стенд, і таких безликих близнюків не бракувало. Можна витратити купу грошей і мати стенд який нагадуватиме орвелівську ферму. Можна апелювати до культури, але коли країна припускається грубих порушень міжнародного права, адекватна реакція і відповідні іміджеві втрати, як от відмова президента країни організатора відвідати стенд запрошеного гостя, будуть.
Цьогорічна участь була також важливим внеском у майбутнє : відтепер Україна не буде “неідентифікованою” країною, а партнером здатним запропонувати гарний стенд і належну програму. І немаю сумніву що сотні людей, які зупинялися і фотографували стенд, витинанки, світлини, гортали книжки, зупинялися послухати, тягнули канапку чи келих вина, пов’язуватимуть з Україною позитивні емоції.
Про що говорили організатори українського стенду після закриття Салону ? Про те, що наступного року варто брати більший стенд, що треба обов’язково заангажувати прес-аташе, домогтися запрошення на великі загальні сцени, яких нам цього року не довірили. І ці погляди у майбутнє якнайкраще свідчать про те що цьогорічний український стенд, безумовно, успішний, готовий до нових викликів. І що восени почнеться нова сторінка і багато праці.

Ірина Дмитришин, програматор українського стенду, перекладач






















(c) MFA Ukraine
(c) Harmattan









Посольства України у Французькій Республіці


Ambassade d'Ukraine en France





Опубліковано

1 commentaire:

  1. Anonyme22 octobre 2018 à 13:32

    На книжковому Салоні в Парижі українські письменники та перекладачі з успіхом презентували свої твори

    На 33-у книжковому Салоні в Парижі українські письменники та перекладачі з успіхом презентували свої твори.
    Особливий резонанс викликала антологія української поезії «Сонячні кларнети» французькою мовою, перекладена й упорядкована письменником, членом-кореспондентом Європейської Академії наук, мистецтв і літератури (Париж) Дмитром Чистяком.
    В цій ошатній книжці франкомовному світові представлено вірші Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Тараса Мельничука, Василя Голобородька, Миколи Воробйова, Віктора Кордуна, Василя Слапчука, Ігоря Павлюка, Івана Андрусяка, Сергія Пантюка, Дмитра Дроздовського, Анни Багряної, Любові Голоти, Михайла Сидоржевського, Дмитра Чистяка та інших відомих українських поетів, зокрема й чернігівців Сергія і Тетяни Дзюби. Антологія вийшла в Парижі, у престижному видавництві «Institut culturel de Solenzara» за редакцією професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олени Соломарської та академіка Європейської Академії наук, мистецтв і літератури Атанаса Ванчева де Трасі.

    Киянин Дмитро Чистяк відомий як автор поетичної збірки «Надсадний сад» (українською та французькою мовами), книжок перекладів творів
    М. Метерлінка, Марґеріт Юрсенар, Ф. Емманюеля, П. Віллемса, Анн Перр’є, Б. Мозетича та ін. За «високохудожнє відтворення текстів франкомовної бельгійської літератури та внесок у її розвиток за кордоном» відзначений найвищою перекладацькою нагородою Королівства Бельгія – Премією Міністерства культури Федерації Валлонія-Брюссель (2012). А цього року талановитий письменник став лауреатом Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф».

    «Франкомовний світ дедалі більше українізується. Саме таке враження (хай і в деякій мірі гіперболізоване) справив цьогорічний книжковий Салон у Парижі (21-25 березня), на якому мав нагоду побувати і я, – розповідає Дмитро Чистяк. – Запам'яталися, зокрема, творчий вечір Ірен Роздобудько, Ігоря Жука та Марини Гримич у бібліотеці імені Симона Петлюри, дискусія «На кордонах із Європою: Україна» за участю директорки фестивалю «Європейські літератури» Софі Жюльєн, презентація програми підтримки перекладів Фонду «Open Ukraine» головою наглядової ради Терезією Яценюк, автограф-сесії українських авторів. До того ж, 25 березня відбулася творча зустріч письменників Ірен Роздобудько, Марини Гримич та барда Ігоря Жука в Палаці Ради Європи у Страсбурзі, а 26-го – наш з Іваном Рябчієм творчий вечір у франкомовній секції бельгійського ПЕН-клубу в Брюсселі за участю голови ПЕН-клубу Юґетти де Броквіль та професора Левенського університету Мішеля Оттена».

    За дорученням Президії Академії наук вищої освіти України Дмитро Чистяк вручив диплом академіка всесвітньо відомому албанському поетові з Бельгії Єтону Келменді – за визначний внесок у розбудову українсько-бельгійських та українсько-албанських літературних і наукових зв’язків.

    Українські письменники й перекладачі сподіваються, що, попри будь-яку політичну погоду, наступного року наша держава знову матиме свій стенд на книжковому Салоні в Парижі. Дмитрові Чистяку та його колегам хочеться вірити, що на цьому чудовому святі Книги у славний ювілей Тараса Шевченка зазвучать французькою геніальні вірші Кобзаря.
    Сергій СТАРИЙ

    https://www.cult.gov.ua/news/na_knizhkovomu_saloni_v_parizhi_ukrajinski_pismenniki_ta_perekladachi_z_uspikhom_prezentuvali_svoji_tvori/2013-04-09-4274

    RépondreSupprimer

Inscription à : Publier les commentaires (Atom)