1871-1913
Sappho
La belle
Sur le rocher
Dessus les flots,
Resplendissante,
Couronnée de laurier,
Une lyre à la main.
Et de sa lyre elle accompagne
Son cantilène mélancolique
Dont les tristes échos
Rendent le cœur si lourd.
Elle parle de sa gloire immense
De la beauté du vaste monde
De la fausseté des gens, et de l’amour,
Et de l’amour trahi, de son malheur à elle.
De ses espoirs, de sa désespérance.
Elle jette à terre la couronne de laurier
Et dans les vagues furibondes
Va chercher la chute pour sa chanson.
Trd.fr.O.M.
Сафо
Над хвилями моря, на скулі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє,
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає :
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач, дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвиляї шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
3/ХІ, 1884
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire