Зеновій Красівський, 1929-1991
Скорбота
Пересторога
Спадок
Мій хлопче
Бандера
Гамлет
Іванові Драчові
Скорбота
В скорботі горбляться хрести
На цвинтарях терпінь.
Куди і доки їх нести ?
Котрому з поколінь
Дійти судилось до мети ?
Коли прийде цей час ?
В скорботі горбляться хрести
Призначені для нас.
Affliction
Dans les cimetières des soummissions
Se penchent les croix dans l’affliction.
Jusqu’où faudra-t-il les porter, et jusqu’à quand ?
Bénie sois-tu, génération
Qui parviendra au but !
Dans l’affliction se penchent les croix
Une croix pour toi, une croix pour moi.
Пересторога
Владарям і сатрапам країни нашої
за день вчорашній
на день прийдешній дарую.
По черепах, кістках на п’єдестал.
Закуті в злість, брехню і доґму
Ви йшли. Прийшли, та часу шквал
На вас роздер червону тоґу.
Розвінчані життям до наготи,
В ідейнім мотлосі-лахмітті
Людське прокляття вам нести
І впорожні іти по світі.
І буде з жаху горбитись земля
І під ногами вашими тремтіти,
А той народ, що вас прокляв,
Лякати буде вами діти.
І буде йти від вас сморід,
І буде вас самих душити,
І ви з’їсте свій мертвий плід
І з ним підете в землю гнити.
Спадок
На узліссі край потока
Спить повстанець вічним сном,
Йде життя бездушним кроком,
Забуття росте кругом.
Білі кості почорніли,
Проросла крізь них трава,
Розклювали круки тіло,
Лиш рушниця як нова.
– Хто ти, брате ? Звідки родом ?
І вклякаю конець ніг.
– Я покликаний народом
У бою за волю ліг.
Не судилось перемогу
Нам додому принести,
А тепер забутий Богом,
Відцуралися брати.
Ні могили, ні спокою,
Не діждуся того дня,
Хто би дужою рукою
Осідлав мого коня.
Хто би взяв священну крицю,
Замість мене в лаві став.
– Годі, брате ! Дай рушницю !
Мій сьогодні час настав.
Мій хлопче
– Мій хлопчику любий, чи скажеш мені
Чого твої очі такі невеселі ?
– Мій батько в неволі. Мій батько в тюрмі,
А мати не можуть піднятись з постелі.
– Мій хлопчику любий, скажи, не скривай,
За що твого батька тримають в неволі ?
– За те, що мій батько любив свій край,
Бажав для народу нещасного долі.
– Мій хлопчику любий, а доки, скажи,
Йому у неволі московській гибіти ?
Як лист у негоду хлопчина дрожить,
Від сліз запалали у хлопця ланіти.
– Не плач. Твоя доля і сонце твоє
Дійдуть ще, дитино, до свого зеніту.
А в хлопця крізь сльози завзяття б’є
А очі почали вогнями горіти.
– Нема в мене долі !
І сонця нема !
Є батько !
Є ворог !
І є тюрма !
Бандера
Братові Евстахію, що віддав своє життя за українську ідею.
У темряві, у мороці конав нещасний світ
Під скрип ярма і танці ґільйотини,
А шашілем роз’їджений червоний моноліт
Тесав народам чорні домовини.
Гей, народи, бийте в дзвони !
Рве темряву ночі сполох.
Збожеволів жах червоний,
Шаленіє лютий молох.
В двобої нерівнім схрестились шаблі –
Лунатиме слава широко віками !
Розтоптане серце лежить на землі,
Проколоте сонце штиками.
Скипілася кров на жорстоких руках,
Земля проростає болиголовою.
Червоною кров’ю обпоєний жах
Розлився по світі рікою.
Висить на покуті кривава сорочка,
Вгинаються плечі святі Саваофа.
«О Господи Боже !» – шепоче мати
Відплати ! Відплати ! Відплати !
.......
Кривава пляма упала мені на пам’ять –
І ні забуття,
і ні життя.
Гамлет
(за Б. Пастернаком)
І знову, й знову –
бути чи не бути,
Як біль зубів, постійне як міґрень.
Немов стріла на тятиві напнутій
В тривозі жду, що дасть наступний день.
Та дні мої – немов каміння з пращі.
А думка твердить : доки ? і куди ?
У чужині мої літа пропащі
Оплакують свої затоптані сліди.
Так день за днем.
А десь у перспективі
Той самий жах, чи в застінку свинець,
Чи в кращім разі блисне боязливо
В похмурім небі злудний багрянець.
Проклятий світ !
Деруть з народу шкіру
Та все плетуть та обновляють пута,
А я мов клин між «треба» і «не вірю»,
Шепочу нишком : бути чи не бути ?
Іванові Драчові
Все обійти і все пізнати.
Все, що купують, все продати.
На філософські вийти манівці
З чужим кривавим прапором в руці.
Витя ! Как тьі понял, халявньій* телефон накрьілся медньім тазом... и соответсвенно я пролетаю, как фанера над Парижем, обратно в 20 век. Прости за неудобства. Сегодня день рождения пана Зеновія, тьі всегда с большой нежностью о нем отзьівался, думаю тебе будет приятно вспомнить его стихи. Я начитал некоторьіе из них. Попробовал переводить, но пока что не очень. Конечно никаких шансов его опубликовать во Франции нет, пан Зеновій таки бьіл настоящим бандеровцем, но, как тьі знаеш, мне не удается опубликовать даже Стуса...
Всех тебе благ, кланяйся жене.
Олесь
* free
P.S. "Гамлет" не совсем в том варианте, которьій тьі передавал "на волю".
"Jusqu’où faudra-t-il les porter, et jusqu’à quand ?"...
RépondreSupprimerPas très joyeuse la formulation.