Mariana Kiyanovska, Quelques remarques à propos de la mort de la littérature oukraïnienne

Notes de lecture

Моє покоління опинилося в ситуації, коли раптом довелося читати все одночасно: Розстріляне відродження, Наталена Королева, Нью-йоркська група і Віра Вовк, Григір і Григорій Тютюнники, вся репресована і замовчувана література, включно з «Бояринею» Лесі Українки з’явилися в один рік – щоправда, лише як перелік імен і назв. Більшість текстів у 1990-х були недоступними, не існувало виданих книг, не існувало авторів на рівні дискурсів.

Тарасик

Сьогоднішнім тридцятирічним письменникам важливі Шевченко, Антонич, Тичина, Стус, Семенко, Підмогильний, Домонтович, можна назвати ще з десяток імен — але фактично цими кільканадцятьма іменами усе й обмежюється. Абсолютна більшість молодих майже не оперують корпусом текстів ні Маланюка, ні Плужника, ні Зерова, ні Кордуна, ні Симоненка, для них не існує контексту, маркованого знаковими іменами. Більше того, вони його не потребують. Вісімдесятники — останнє покоління, яке знало поезію і прозу саме українських письменників, і саме у вимірі традиції загалом, оперувало цитатами, розпізнавало алюзії. Стверджую це як дослідник літератури.

З відходом вісімдесятників – якщо тільки ми не почнемо активно прочитувати нашу літературу XIX ст., а особливо XX ст. і говорити про неї – обірветься тяглість традиції, припиниться спадкоємність, наступні покоління опиняться без коріння, без опори під ногами. Ми – як творці літератури – не зможемо рухатися вперед.

Кілька нотаток про смерть української літератури

25.06.2015 Маріанна Кіяновська 

http://litakcent.com/2015/06/25/kilka-notatok-pro-smert-ukrajinskoji-literatury/