...

mercredi 25 septembre 2013

Ivan Kochelivets, A propos de Pozzuoli...

Іван Кошелівець, Про Подзуолі, перегук Сени з Дніпром і ще дещо.

Ivan Kochelivets, A propos de Pozzuoli, des conversations entre la Seine et le Dnipro et d’autres choses encore.
1971. Extraits. (En oukraïnien)
 


У «Всесвіті» за березень 1971 є величезна стаття Дмитра Степовика «Перегук Сени з Дніпром», у якій написано : «У Франції недавно знято фільм про фрески монастиря у місті Пуату». Увага, читачу, тебе хочуть знову обдурити : ми підкреслили назву міста, бо такого нема на найточнішій карті Франції ; є провінція Пуату, головне місто якої називається Пуатьє. Чи в ньому ці фрески – один Бог знає. Та коли автор твердить, що вони «руського письма», хоч і як приємно лоскотала б ця вістка наше патріотичне почуття, - важко йому повірити : хто збреше девять разів – удесяте йому не вірять. /.../

Д. Степовик у статті «Перегук Сени з Дніпром» маніпулює поодинокими фактами від Анни Ярославни до... Василя Порика, бажаючи довести, що «перегук» Сени з Дніпром триває й сьогодні. Це вже не дрібниці. Подивімося.

Д. Степовик провокує нас на фігурально-патетичний спосіб вислову, і мені тут хочеться в його стилі сказати, що я знаю Сену від верхівїв до гирла, але по всій її течії мені не пощастило почути перегуку її з Дніпром. Але геть набік фігуральність : Степовик має на увазі береги Сени, на яких стоїть Париж, проте й там цього перегуку чути стільки, як і деінде. /.../

Такі факти, як те, що Анна Ярославна була дружиною Анрі І, що Боплян написав «Опис України», що Василь Порик загинув у лавах французького резистансу, - ще не достатні на те, щоб француз відчував наявність якогось культурного взаємнення між Україною і Францією сьогодні.

Довести протилежне Степовикові не було легко, і він, як вправний учень свого майстра Полторацького, повизбирував не тільки те, що Павел Вірський виступав у Франції з танцювальним ансамблем, а й такі події, як... «ґрунтовна рецензія» Андре Мазона на книжку Євгена Шобліовського «Народ і слово Шевченка». Можна б сказати, що коментар тут зайвий, але ми цього не зробимо, бо нічого «ґрунтовного» в тій рецензії не було. Андре Мазон був ввічливою людиною і сказав на адресу автора названої книжки кілька привітних, але загальних фраз. А зрештою, ця рецензія була надрукована у славістичному журналі, а це така лектура, до якої масовий читач не буде вдаватися за відомостями про Україну, а інших джерел у Франції немає. /.../

Степовик запевняє, що «українська література» («клясична і сучасна») «знаходить свого вдячного читача у Франції». Тут його сміливість не має меж. Що французький читач вдячний, у цьому легко пересвідчитися, спостерігаючи публіку в паризькому метро : користуючися короткими хвилинами проїзду на роботу чи з роботи, парижанин витягає з кишені книжку. Але чи його «знаходить» українська література, ми дуже сумніваємося. З клясиків Степовик виразно назвав у французьких перекладах тільки одного : поезії Шевченка. А про ще одного – М. Коцюбинського – висловився туманно, мовляв, Еміль Крюба «переклав французькою мовою кілька творів» його ; чи вони й надруковані – це красномовно промовчане.

З радянських авторів у статті названо аж шість. Про успіхи цих перекладів у Франції ми вже говорили при іншій нагоді і не будемо повторюватися. Можемо тільки запевнити : «катайся» хоч цілий рік тунелями паризького метро – читачa з книжкою українського автора в руках ґарантовано не побачите. /.../

Звісно, ми назвали не все, що Степовик, крім «ґрунтовної рецензії» Мазона, перерахував з українсько-французьких зв’язків : є ще в нього про кілька ювілеїв (бо, як сказав дотепно один французький автор, радянська література черпає багато надхнення з календаря) і обіцянка, що «на Україні, як і в усьому Радянському Союзі» 100-ліття Паризької комуни відзначатиметься – «широко», а «пам’ять Жанни Лябурб, що загинула в Одесі за справу Жовтневої революції», була вшанована в 1969 році. У що ми охоче віримо, але це і є якраз ті події, якими годі заперечити факт відсутности якогось там живого українсько-французького «перегуку».

 
Іван Кошелівець, Про Подзуолі, перегук Сени з Дніпром і ще дещо.
Сучасність, № 7-8, 1971.

Aucun commentaire:

Enregistrer un commentaire